ПРЕС-РЕЛІЗ
ЕКСПОЗИЦІЯ
«Неймовірна зустріч»
до 165-річчя від дня народження видатної української актриси
та театральної діячки Марії Заньковецької (1854-1934)
23 липня 2019 року в Кіровоградському обласному художньому музеї розгорнуто експозицію «Неймовірна зустріч» присвячену 165-річчю від дня народження видатної української актриси та театральної діячки Марії Заньковецької (1854-1934).
Марія Костянти́нівна Занькове́цька (справжнє прізвище - Адасовська, псевдонім Заньковецька пізніше взяла від назви Заньки - свого рідного села) народилася 22 липня 1854 року в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії у багатодітній родині дворянина Костянтина Адасовського та міщанки з Чернігова Марії Нефедової. Десятирічною дівчинкою розпочала своє навчання у приватному пансіоні Осовської, що знаходився в Чернігові. Знання давалися їй з легкістю, була вправна у всьому за що бралася та найбільше за все любила імпровізувати з подругами на уроках танців чи занять пантомімою. Дівчатка навіть ставили невеличкі п’єси, етюди та самі виконували їх. Тож талант майбутньої актриси проявився з ранніх літ.
Протягом життя Заньковецьку супроводжували неймовірні зустрічі, що ставали початком народження надзвичайних артистичних образів, творчих підйомів, міцних дружніх стосунків та палкого кохання.
Зі спогадів Марії Старицької можна уявити одну із перших ролей М. Заньковецької, яку вона переконливо зіграла в сімейному колі надихнувшись зустріччю з літньою поміщицею, яка затіяла нескінчений позов зі своїми дітьми й часто приїздила до її батька, Костянтина Костянтиновича, який був суддею. Це був образ схожий на гоголівську Коробочку. Майбутня актриса зладнала собі костюм, насурмила брови, напудрила волосся, нап’яла на голову капелюшок, прикрила обличчя вуаллю і з’явилася перед батьком. «Ро-зо-ря-ють, ро-зо-ря-ють!», – почули батьки із сусідньої кімнати знайомий голос усім набридлої поміщиці. Потім полилися охи та нарікання на дітей. Дівчина так скопіювала позивачку, що навіть батько спочатку не пізнав її, аж коли Марійка весело розсміялась усі зрозуміли, що то за «поміщиця».
Далі було не просто зіграно, а пережито Заньковецькою на сцені багато ролей. Формувались образи майбутніх героїнь коли Марія заходила до кожної оселі Заньків та дізнавалась про біль й радощі життя своїх односельчан, разом з ними глибоко співпереживала ці почуття.
Експозиція «Неймовірна зустріч» складається з двох історично-знакових робіт талановитого художника-земляка Володимира Федорова (1920-1986) – «Корифеї українського театру» (1976) та «Лев Толстой у Марії Заньковецької» (1951). Сам художник дуже любив театр, був частим гостем за кулісами, на репетиціях та виставах.
Саме перша робота - «Корифеї українського театру» (1976) може стати ілюстрацією апогею ще однієї зустрічі актриси, що розпочалась з одруження сімнадцятирічної красуні з молодим офіцером Хлистовим, який спочатку підтримував поривання дівчини до артистичного світу, пообіцяв допомагати їй, а пізніше заявив, що призначення жінки – бути доброю дружиною та матір’ю. Тому Марії довелося боротися за можливість розвивати свій талант та продовжувати навчатись далі. Разом із Хлистовим вона потрапила до Бессарабії, де граючи в аматорському театральному гуртку фортеці Бендери вперше зустріла піхотного офіцера Миколу Тобілевича, який згодом став одним з найвидатніших українських акторів виступаючи під псевдонімом Садовський. Ця зустріч виявилася фатальною для обох. Саме це знайомство визначило її сценічний дебют в Єлисаветграді (нині Кропивницький) 27 жовтня 1882 року, де вона виконала роль Наталки Полтавки за відомим однойменним твором І. Котляревського. Ця вистава стала для неї своєрідним хрещенням й саме для цього виступу Марія обрала собі сценічний псевдонім Заньковецька, щоб ні батьки, ні брати, ні чоловік не дорікали їй за зганьблене «легковажною професією» прізвище.
М. Заньковецька була першою українською актрисою, що завоювала визнання в Росії. У складі українських труп вона гастролювала в Петербурзі, Москві та інших містах незважаючи на всі заборони. Саме під час московських гастролей у 1912 р. відбулася ще одна яскрава зустріч Заньковецької з відомим класиком літератури Левом Толстим, коли вона виконувала роль Олени з драми Марка Кропивницького «Глитай, або ж Павук». Письменник був так захоплений грою акторки, що попросив її подарувати йому червону хустку з своїх плечей, яку зберігав до кінця життя. Він високо цінував творчість Заньковецької й шанобливо ставився до неї як до справжнього майстра сцени. Цій зустрічі присвячена інша робота В. Федорова «Лев Толстой у Марії Заньковецької» (1951). В приглушеному світлі гримерки біля старого дзеркала ми бачимо актрису в українському вбрані з букетом рожевих троянд, яка лагідно опустила погляд, навпроти постать Л. Толстого, який шанобливо піднімає долоню до своїх грудей посміхаючись поглядом, адже вуста оповиті довгою сивою бородою. А навколо оздоблені стрічками корзини з квітами.
В грудні 1922 року у Києві з нагоди відзначення 40-річчя роботи на сцені Марії Заньковецькій присвоєно звання Народної артистки. Того дня Марія останній раз виступила на сцені театру, що носив її ім’я у ролі, з якою чотири десятиліття тому дебютувала у нашому рідному місті – Наталки Полтавки.
Не стало примадонни українського театру 4 жовтня 1934 року. Поховали її на Байковому кладовищі поряд з Миколою Садовським, але пам’ять про її неймовірний талант, внесок, що вона зробила в розвиток професійного українського театру буде завжди жити і ми пишаємось, що наше місто є частиною цієї історії, а одна з його вулиць носить ім’я відомої актриси.
Анна Недлінська – науковий співробітник
відділу науково-просвітницької роботи
обласного художнього музею