Сьогодні ми згадуємо вояка УПА і вчителя, українського письменника і журналіста, громадського діяча і волонтера АТО та й просто людину, яка понад усе любила Україну – Володимира Михайловича Караташа.
Історія життя Володимира Михайловича варта екранізації, адже він народився, жив, боровся в найбуремніший час минулого сторіччя.
Народився Володимир Михайлович 2 березня 1926 року в с. Роздол Голованівського району на Кіровоградщині. За те, що в роки Другої світової війни став членом ОУН, був засуджений разом із батьком німцями до розстрілу. Батька окупанти розстріляли, а Володимир зумів утекти.
Після приходу радянської влади за ту ж «провину»– що став на захист України – отримав вісім років таборів. Уже в таборах знову арештовувався: з групою товаришів згуртувалися і таємно виготовляли зброю для захисту в’язнів у разі необхідності. За це отримав уже інший вирок – розстріл.
П’ять місяців провів у камері смертників, звідки вісім разів ночами виводили ніби на розстріл, та щоразу, покружлявши по коридорах, просто переводили у іншу камеру. Зранку до вечора, щоб розум не схибився, ходив по камері і пошепки декламував вірші Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки та займався фізичними вправами.
Після смерті Сталіна розстріл замінили на 25 років ув’язнення. Відбувати їх направили у спецтабір суворого режиму «Стєплаг», селище Кенгір, що в піщаній пустелі Казахстану. Брав участь у Кенгірському повстанні – найбільшому повстанні у сталінських таборах.
Кенгі́рське повстання — повстання політичних в’язнів Степового табору в табірному відділенні Кенгір з 16 травня до 26 червня 1954 р. У повстанні брало участь від 5000 до 8000 тисяч в’язнів, більшість із них — засуджені за політичними статтями українці.
В 1956 році Володимира Михайловича було звільнено, а 1989 року – реабілітовано.
Після звільнення Володимир Караташ вступив до Одеського державного університету, на факультет іноземної мови. Після отримання диплому учителя англійської мови приїхав у рідний Голованівський район. Близько 25 років працював учителем у Побузькому. Разом з дружиною Ганною Лук’янівною, з якою познайомилися в радянських таборах виростили двох дітей — сина і доньку.
За своїх 92 роки Володимир Михайлович заслужив державні нагороди: орден “За мужність” 3 ст., лауреат Літературної премії ім. Євгена Маланюка за книгу споминів “На барикадах Кенгіра”, лауреат Літературної премії ім. Юрія Горліса-Горського. Автор трьох книг-споминів: “Прометеї Заполяр’я”, “Обережно: гранати” та “На барикадах Кенгіра”.
Запрошуємо до слова:
- Інну Тільнову – редактор «Нової газети». (вступне слово)
- Григорія Клочека – Доктора філологічних наук, професора ЦДПУ ім. В. Винниченка.
- Світлана Орел – відомий журналіст, письменниця, публіцист.
- Олександр Ратушняк – викладач ЦДПУ ім. В. Винниченка, голова Кіровоградського обласного товариства «Просвіта».
- «вільний мікрофон» - виступи бажанням присутніх
- Світлана Листюк – журналіст, письменниця (про знайомство з Караташем і його мрію про журналістику)
- Петро Мельник – голова обласної організації НСЖУ (передає членський квиток Інні Тільновій на зберігання)
- Інна Тільнова (на завершення коротко розкаже про ідею створення меморіальної кімнати ім. В. Караташа)