Пропонуємо ознайомитися з поетичною творчістю Альвіни Єрух, студентки кафедри суспільних наук, інформаційної та архівної справи факультету економіки та менеджменту ЦНТУ. Альвіна є автором низки відмінних віршів, які вона неодноразово успішно презентувала на різноманітних тематичних заходах. Тематика її поетичної творчості досить широка, а самі вірші відзначаються надзвичайною глибиною та людяністю. Тож пропонуємо Вам ознайомитися з деякими із її творів:
— 1 —
Нехай слова збиваються в ключі.
Летять додому з теплого примор’я.
Я хочу літа, нас і аличі…
Навіки разом. В радості і в горі.
— 2 —
Десь у нетрях цього непривітного світу
Не ростуть хмарочоси, не їдуть авто.
Де немає нікого… І можна як діти!
Де хвилин у годині більше за сто.
Де пухнасті сніги не стають ні на хвилю,
Де самотньо сховався колодовий дім.
Ми б зігріли його антрацитним вугіллям,
Чи іскрою, що тліє на серці живім…
Де дерева вдяглись у хустки побілілі,
Аромати від хвої в червоні носи.
Там холодні вітри, снігові заметілі.
Де ледь чутно відлуння…. на два голоси.
Де казково і тихо. Де просто, як вдома.
Де нікому нічого не треба казать…
Де прийму я на себе усю твою втому
І розмовами буду тебе розважать.
Де в кімнаті одній лиш запалене світло,
Де на зорі ми вийдем дивитися в ніч.
Де я зможу торкнутись тебе ледь помітно,
Де не буде вагань, коливань, протиріч…
Буде мить, роздивитись усміхнені очі,
Лиш одна, поки погляд іще на мені …
Хочу в місце, адреса його «Світзаочі»
Нехай раз…ненадовго… нехай уві сні…
— 3—
“МАМО”
Простіть мене, мамо. Я часом жорстока.
Що слово на думці – вже на язиці.
Як місяць, від вас віддаляюсь щороку.
Я знаю, не права, сльоза по щоці…
Простіть і за слово, й за діло дитину
Що вас не достойні, за думку лиху.
Колись я свою буду мати родину.
І буду по вашім рушати шляху.
Я буду як ви, помилки розуміти,
Навчуся прощати й любити без меж.
І в мене колись нелегкі будуть діти.
Не знаєш вогню – поки рук не спечеш.
Простіть мене мамо, ви – вранішнє сонце.
Світіть, не згасайте, даруйте тепло.
Хай доля й талан будуть вам охоронці.
У вас все добро світове проросло.
— 4—
Життя кінчається в один момент
З вогню, води, часу чи кулі.
Життя – це мить, життя – експеримент
І неважливо, що кують зозулі…
— 5—
А навесні у нас цвіте акація.
Такий п’янкий, тендітний аромат…
Весна для мене дивна провокація,
А осінь вітряна – то мій талант
Бо восени, що чується морозами,
Що бурим криє стомлену траву,
В ній покінчу копатися у прозі я.
Разом із листям вірша вам зірву…
І понесе його за обрій вишитий,
Більш не побачу зіткані рядки
І як мені хоч часточку залишити,
Щоб навесні прикрасить ним садки?…
— 6—
В імлі сиділи двоє.
Дзвінка стояла тиша.
А ніж, холодна зброя,
Пекучий слід залишив.
Вони сиділи поруч,
Тримаючись за руки.
Він поглядав ліворуч
Не видавши ні звуку.
Комин хотів тріщати,
Та догорає ватра…
– Це все, на що ти здатен?
– Це все чого ти варта.
— 7—
Сьогодні… вечір пахне літом.
Так пахне лиш серпнева ніч.
Я вперше хочу просто жити.
Без сліз, вагань і протиріч.
Сьогодні… пахне як мандрівка.
Як потяг, що вже довго йде.
Як дощ, що сіє на бруківку
На тепле тіло молоде…
Сьогодні… пахне як дитинство,
Як жовті вогники в вікні.
Так солодко і урочисто
Так пахнуть лиш найкращі дні…
— 8—
Я подарую тобі бенгальський вогник.
І один, як знак, залишу для себе.
Іскра від нього стрибає як коник,
Іскра від нього стрибає до неба…
Я подарую тобі частину серця.
Частину, що вранці горить як сонце.
Так, лиш частину, та ти не сердься,
Вона стане стражем твоїм, охоронцем.
Я подарую тобі найбільшу жертву –
Частку себе покладу на жертовник.
Швидко згорає, а потім – безсмертна.
Я подарую тобі бенгальський вогник.
— 9—
І час завмер. А посеред кімнати
Сиджу без гриму, масок і щитів.
Мені до біса є чого сказати,
Аби ти тільки слухати хотів.
Ні ворогів, ні друзів не існує.
Ти марно їх на ранги поділив.
Як можу, я тобі римую,
Аби ти, друже, слухати хотів…
Нема ні злих, ні добрих в цьому світі
Всяк носить свій в душі свинець
Життя – лиш час, який не полічити.
І не вгадаєш де його вінець.
І час завмер. Я посеред кімнати
Сиджу без гриму, масок і щитів.
Мені до біса є чого сказати.
Аби ти тільки слухати хотів….
— 10—
“Випадковості”
Випадковості і справді випадкові.
І в них життя чарівна криє суть.
Хвилини, тижні, дні бузкові
В пухнастих віях принесуть.
А чи зимові білі ранки в кризі.
А може зелень в літню ніч…
Про випадковості напишуть в книзі
Бо випадковості – це гарна річ…